Судова практика: З Новим кроком!

Майже дев’ять місяців Вища кваліфікаційна комісія суддів України виношувала плід судової реформи — новий Верховний Суд. Юридична спільнота розсипалась як у похвалах, так і в огульній критиці. Утім, і скептики, і ентузіасти не можуть не погодитись: новий формат добору суддів найвищого суду — це тектонічні рухи укоріненої системи. Чи призведуть вони до «землетрусу» правосвідомості? Гадаємо, що вже призвели. Вітати новий суд з народженням наразі зарано, та напутні слова новим суддям уже можна говорити. Тож юристи висловлюють побажання, а також розмірковують над тим, як судді Верховного Суду можуть зламати тотальну недовіру суспільства, коли можна буде ставити знак рівності між поняттями «правосуддя» та «справедливість» і як треба поводитись суддям, аби українці стали за них живою стіною

Чи повинна доброчесність судді превалювати над його професійними характеристиками?

В’ячеслав КРАГЛЕВИЧ, партнер ЮК EQUITY

30 вересня 2016 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)». Серед основних змін до Конституції України були передбачені нові кваліфікаційні вимоги до судді. Зокрема, суддя повинен бути не молодший 30-ти та не старший 65 років, мати вищу юридичну освіту і стаж професійної діяльності у сфері права щонайменше п’ять років, бути компетентним, доб­рочесним та володіти державною мовою.

Такі поняття, як «компетентність» та «доброчесність», є відносно новими для українського права. У цьому випадку перше, що впадає в око, це відсутність нормативного визначення цих понять, що певною мірою порушує принцип правової визначеності як складової частини принципу верховенства права.

Аналізуючи норми Закону України «Про судоустрій і статус суддів», можна виокремити деякі визначені законодавцем елементи поняття «доброчесність». Так, доброчесність — це, серед іншого, випадки, коли суддя або члени його сім’ї не здійснюють витрати, що перевищують доходи такого судді та доходи членів його сім’ї; рівень життя судді відповідає задекларованим доходам; суддя може підтвердити законність джерел походження його майна; суддя не використовує свій статус з метою незаконного отримання ним або третіми особами матеріальних благ або іншої вигоди.

У той же час у цьому ж Законі законодавець визначає, що компетентність може бути професійна, особиста, соціальна тощо. Саме з метою визначення професійної компетентності кандидатів у судді проводиться іспит, який складається з письмового тестування та виконання практичного завдання з метою виявлення рівня знань, практичних навичок та умінь у застосуванні закону, здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді та з відповідною спеціалізацією.

Відповідно до частини 1 статті 85 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», кваліфікаційне оцінювання включає такі етапи: 1) складення іспиту; 2) дослідження досьє та проведення співбесіди.

Саме під час дослідження досьє судді (кандидата на посаду судді) перевіряється відповідність особи такому кваліфікаційному критерію, як доброчесність.

Таким чином, законодавець визначив, що в першу чергу суддя (кандидат на посаду судді) повинен відповідати професійним характеристикам, а вже потім, серед осіб, які склали іспит, повинні бути обрані доброчесні особи.

З позицією законодавця неможливо не погодитись, адже, справді, доброчесність — це важлива та необхідна кваліфікаційна вимога для такої соціально відповідальної посади, як суддя, однак найголовніше, на мій погляд, все ж таки професійність. Суддя — це людина, яка вирішує долі багатьох людей. Судове рішення має бути справедливим та ухвалюватись винятково на підставі та в межах законодавства України. Саме професійний, досвідчений юрист має право носити високе звання судді.

Як показали результати конкурсу на посади суддів Верховного Суду, більшість переможців конкурсу до Верховного Суду є суддями. Такі результати не є дивними, адже, на мою думку, особи, які вже мають суддівський досвід, є професіоналами, а головне — практиками, які можуть вступати в професійну дискусію та мають авторитет.

Чи достатньою мірою громадськість впливає на конкурс? Що ви побажали б суддям нового Верховного Суду?

Олег ГРОМОВИЙ, керуючий партнер ЮФ GENTLS

За всі роки української незалежності громадськість не мала жодних важелів впливу на судову систему та добір суддів, і, як наслідок, сьогодні маємо критично низький рівень довіри до судів. Тому контроль громадськості — можливість повернути таку довіру, і від того, наскільки дієвим буде контроль, великою мірою залежить якість правосуддя і довіра до нього як з боку суспільства, так і з боку державних інституцій.

У процедурах формування нового Верховного Суду законодавцем здійснена спроба запровадити громадський контроль за добором через функціонування Громадської ради доброчесності (ГРД), завдання якої — від імені громадськості дати висновок щодо доброчесності того чи іншого кандидата на посаду судді та відповідності його критеріям професійної етики. Однак «вето» ГРД щодо кандидата не є абсолютним і може бути подолане Вищою кваліфікаційною комісією суддів (ВККС) 11 голосами із 16 можливих.

Очікувалось, що негативний висновок ГРД стане суттєвою перепоною для кандидатів із сумнівною репутацією. Однак, як показав конкурс, найбільш одіозні кандидати досить легко долали громадське «вето», вміло виправдовуючись перед ВККС за всіма пунктами «звинувачень».

Я не вважаю роботу ГРД ідеальною, але здається, що на її адресу лунає аж занадто багато критики. Для України такий громадський контроль є першим досвідом, ми бачимо, що чимало негативних висновків ГРД стосуються найвпливовіших суддів системи. На жаль, чорний піар в умовах інформаційної війни ніхто не скасовував, тому є чимало конкурсантів до Верховного Суду, які, отримавши негативний висновок ГРД, зацікавленні в її дискредитації. Тому цей перший досвід громадського контролю в умовах нерівності в інформаційному просторі навряд чи можна назвати успішним. У сучасному інформаційному суспільстві будь-яку позитивну ініціативу можна спаплюжити, якщо включити інструменти чорного піару та маніпуляцій.

Участь громадськості у конкурсних процедурах добору до Верховного Суду могла би бути посилена, по-перше, шляхом припинення участі у доборі кандидата, який не зміг підтвердити свою доброчесність перед ГРД і має від неї негативний висновок, а по-друге, оголошення відставки суддями, які не пройшли ГРД, але продовжують здійснювати правосуддя в українських судах. Однак такі умови мають бути оголошені конкурсантам до початку конкурсу, тоді це буде чесно.

Верховний Суд, сформований «з нуля» на конкурсній основі, до складу якого можуть увійти не тільки судді, а й науковці та адвокати, — це великий і рішучий крок до побудови справді незалежної судової системи з високим ступенем довіри з боку суспільства.

Відповідно, і очікування від нового Верховного Суду є вищими, ніж будь-коли.

Щоб виправдати той вотум довіри, який матимуть судді у новому вищому судовому органі держави, їм доведеться перевершити очікування суспільства і показати такі стандарти і принципи, які зможуть зламати тотальну недовіру суспільства, та поставити знак рівності між поняттями «правосуддя» і «справедливість».

Цього неможливо досягти без принциповості кожного судді у кожній справі, і це — найперше, чого хотілося б побажати суддям на нових посадах.

Друге, що я побажав би — навчитися ставити інтереси людей та суспільства попереду інтересів особистих. Дотепер кожен другий український чиновник думав, як би всидіти на своїй посаді, не посваритися з керівництвом та спокійно піти на пенсію. Як кажуть: «Моя хата скраю, нічого не знаю». Сьогодні кожен суддя Верховного Суду повинен розуміти, що він особисто несе відповідальність за долю українського правосуддя нової якості. І якщо він обере особисту зону комфорту замість принциповості та відповідальності, він зрадить суспільство.

І третє, що хотілося б сказати майбутнім суддям. Незважаючи на високий соціальний статус, матеріальне забезпечення і юридичні гарантії незалежності, вкрай важливо, навіть на такій відповідальній посаді залишатися людиною, а не відір­ваним від реальності знавцем законів. За десятками і сотнями томів справ, за звичними термінами «позивач», «відповідач», «засуджений», «потерпілий» на сторінках документів завжди стоять живі люди і їхні долі. Про це ніколи не треба забувати.

Чи достатньою мірою громадськість впливає на конкурс? Чи повинна доброчесність судді превалювати над його професійними характеристиками? Що ви побажали б суддям нового Верховного Суду?

Ксенія ШЕЇН, радник МЮК ALEXANDROV & PARTNERS, адвокат

Упродовж останніх місяців увагу суспільства було зосереджено на першому за всю історію нашої країни відкритому конкурсі на посади суддів Верховного Суду. Уперше право обійняти таку високу посаду було надане не тільки суддям, а й науковцям, адвокатам та іншим особам, які володіють необхідним стажем роботи у галузі права. Проте основним моментом, на який безпосередньо зверталася увага наших громадян, була доброчесність кандидатів, а вже потім їхні професійні якості. Саме таку доброчесність було довірено перевірити Громадській раді доброчесності, яка надала 140 негативних висновків стосовно кандидатів, котрі пройшли до другого етапу кваліфікаційного оцінювання. У свою чергу, крапку в цьому питанні довелося ставити Вищій кваліфікаційній комісії суддів України, яка під час пленарних засідань проводила співбесіди з кандидатами. За наслідками співбесід 59 кандидатів із негативними висновками ГРД припинили участь у конкурсі на посади суддів Верховного Суду.

Рейтинговий список учасників конкурсу оприлюднений — завісу «нового складу» Верховного Суду знято. Як для мене, так і для більшості громадян найголовніше, щоб нові судді, перш за все, виробили усталену, законну, незаангажовану судову практику, яка могла б використовуватись як учасниками судового процесу, так і судами нижніх ланок.

Як приклад можна навести судову практику, яка існує на сьогодні у спорах щодо стягнення бюджетної заборгованості з ПДВ. Протягом багатьох років суди задовольняли позов­ні вимоги про стягнення з Державного бюджету України такої заборгованості, проте в останні роки судова практика змінилася, і у задоволенні таких позовних вимог відмовляють, вказуючи на те, що належним і достатнім відновленням порушених прав є лише зобов’язання податкового органу передати органу казначейства висновок із зазначенням суми бюджетного відшкодування. Кожен практикуючий юрист чудово розуміє, що більшість таких рішень судів не буде виконано, а платнику податків доведеться продовжувати свою боротьбу й надалі. І таких прикладів можна навести безліч.

Тож саме на новий склад Верховного Суду покладається надія, що судова практика буде сформована таким чином, щоб, звернувшись до суду, особа отримала законне й обґрунтоване рішення, за допомогою якого вдасться відновити порушені права, а не відправну точку для подальших судових спорів.

Артем ПАСЬКО, адвокат АФ «Династія»

Оновлений Верховний Суд мав «запуститись» ще у березні 2017 року, однак ці грандіозні плани не здійснились. Аби не допустити помилок у доборі, дедлайн змістився на осінь.

Для проходження до Верховного Суду кандидати повинні були подолати два етапи кваліфікаційного оцінювання: іспит на знання права, який складався з двох частин (тестування на знання права і написання проекту рішення); і тестування особистісних морально-психологічних якостей кандидатів. Новою фігурою конкурсу стала Громадська рада доброчесності (ГРД) — вона надавала Вищій кваліфікаційній комісії суддів України (ВККС) висновки щодо недоброчесності та невідповідності конкурсантів критеріям професійної етики, а також негативну або позитивну інформацію щодо кандидатів.

Співбесіда з кожним кандидатом проходила за участю членів ГРД, які, як і члени ВККС, мали право ставити кандидатам запитання. У приміщеннях, де проходили співбесіди, не було сторонніх спостерігачів та журналістів, але проводилась відеотрансляція, що є вкрай розумним рішенням. Негативні висновки ВККС могла подолати, зібравши 11 голосів з 16. Тобто останнє слово було за Комісією, з чим я цілком згоден. Масштабніша участь громадськості у доборі суддів не потрібна, інакше ми взагалі ризикуємо залишимось без системи правосуддя.

Багато хто скептично ставиться до змін законодавства стосовно участі у доборі суддів громадськості. Логіку скептиків можна зрозуміти, адже дуже багато так званих громадських діячів, які переслідують одну мету — «вибитись вгору», а доля країни не в їхніх пріоритетах, або ті, які абсолютно не тямлять у сфері, в якій намагаються здійснювати реформи. Однак у цьому випадку більшість членів ГРД є юристами, адвокатами та мають поняття, що таке юриспруденція.

Узагалі-то, доброчесність судді не повинна превалювати над його професійними характеристиками: хорошим для всіх не будеш, а от професіоналом ти бути повинен, оскільки вирішуєш людські долі.

Новому складу ВС побажаю бути неупередженим, стійким та відважним. Усім нам відомо, як олігархи можуть впливати на рішення, так от: судді, будьте сміливими та справедливими і українці стануть за вас живою стіною!