Сімейне право: Врахування дітей

Юлія ЛЕЦЬ,
юрист ЮК «Алєксєєв, Боярчуков та Партнери»

При визначенні місця проживання дитини з одним із батьків суди мають виходити з принципу «найкращих інтересів дитини»

У вітчизняній судовій практиці виникає все більше спорів з приводу визначення місця проживання дитини в разі окремого проживання батьків.

Сімейне законодавство виходить із принципу рівності батька і матері в правах та обов’язках відносно своїх дітей, при вирішенні розбіжностей з приводу виховання дітей вони виступають як рівні суб’єкти права.

При цьому в більшості випадків у судових рішеннях у справах щодо дітей діє презумпція на користь матері, що випливає з принципу 6 Декларації прав дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, в якій проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в будь-якому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір’ю.

Тому в разі відсутності таких «виняткових випадків» суди визначають місце проживання дітей з матерями.

 

Зміна парадигми


1 липня 2017 року Європейським судом з прав людини (Євросуд) було винесене рішення у справі «М.С. проти України», в якому було констатоване порушення Україною статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенція). При розгляді цієї справи судами розглядались позовні вимоги батька, який порушував питання про визначення місця проживання його малолітньої доньки з ним, оскільки останнім часом дівчинка проживала з матір’ю та її родичем у селі поблизу міста, куди матір вивезла дівчинку без відома батька (позивача). Після визначення місця проживання дитини батько забрав її до себе, оскільки у нього були підозри на предмет жорстокого ставлення до дитини та застосування до неї насильства.

Районним судом у цій справі було постановлене рішення, яким визначене місце проживання дитини з матір’ю попри неодноразові звернення батька до правоохоронних органів.

Не знайшовши справедливості в українських судах, батько звернувся із відповідною скаргою до Євросуду, яку останній визнав за доцільне розглядати саме у контексті статті 8 «Право на повагу до приватного і сімейного життя» Конвенції. За результатами розгляду цієї скарги Євросуд постановив рішення, яким зазначив про порушення прав заявника, передбачених статтею 8 Конвенції, що полягають у такому.

У рішенні у справі «М.С. проти України» Євросуд зазначає, що у подібних справах необхідно приймати рішення в першу чергу на користь дитини, а не когось із її батьків. Суди повинні захищати права та інтереси малолітньої дитини, глибоко та детально вивчаючи всі обставини справи, та повноцінно досліджувати кожен доказ, надаючи детальну та обґрунтовану оцінку.

Саме при розгляді цієї справи Євросуд зауважив, що інтерес дитини складається з двох аспектів. З одного боку, цей інтерес вимагає, що зв’язки дитини з її сім’єю мають бути збережені, за винятком випадків, коли сім’я виявилася особливо непридатною або неблагополучною. З іншого боку, очевидно також, що в інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у здоровому середовищі, що не є неблагонадійним, саме тому батькам не може бути надане право за статтею 8 Конвенції на вжиття таких заходів, що можуть заподіяти шкоди здоров’ю та розвитку дитини.

Крім того, Євросуд окреслив проблемні питання правозастосування національними судами та висвітлив існування порушень прав дитини з боку державних органів.

Слідуючи вищенаведеним принципам, Євросуд надав належну правову оцінку тим обставинам, що дитина з народження проживала не лише з батьками, а й разом із дідусем і бабусею, які є батьками заявника та які турбувались про онуку й виконували батьківські обов’язки в період перебування обох батьків на заробітках за кордоном. Так, Євросуд зазначає про те, що судом першої інстанції не було взято до уваги ті обставини, що дідусь і бабуся відігравали значну роль у житті дитини та фактично були її сім’єю. Суд апеляційної інстанції також не надав оцінки цим фактам, а лише зазначив, що батьки є більш важливими в житті дитини, ніж бабуся та дідусь.

Звичайно, у подібних справах суди віддають перевагу батькам, оскільки національним сімейним законодавством передбачено, що батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання малолітніх дітей і на те, щоб вони проживали з ними. Однак Євросуд звернув увагу на те, що кожну ситуацію необхідно оцінювати індивідуально з урахуванням конкретних обставин справи та зазначив, що судами було досить поверхово оцінено ту обставину, наскільки суперечитиме інтересам дитини відокремлення її від дідуся і бабусі. «Оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв’язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам’ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими», — зазначає Євросуд у рішенні в іншій справі «Мамчур проти України», на яке було здійснене посилання стосовно того, що тривалість проживання та зв’язків з дідусем чи бабусею може стати вагомим аргументом при визначенні найкращих інтересів цієї дитини.

Враховуючи викладене, Євросуд зробив висновок, що здійснений національними судами аналіз перед ухваленням рішення про визначення місця проживання доньки заявника разом із матір’ю був недостатньо ретельним.

 

Розширення рамок


Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», Конвенція та практика Євросуду є джерелом права. У зв’язку з цим та з метою забезпечення однакового правозастосування у справах про визначення місця проживання дитини ­відповідно до вимог національного сімейного законодавства, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ (ВССУ) у своєму інформаційному листі від 17 серпня 2017 року зазначив про те, що у разі набуття рішенням у справі «М. С. проти України» статусу остаточного суди під час розгляду справ про визначення місця проживання дитини повинні будуть враховувати позицію Євросуду.

Євросуд неодноразово наголошував, що батьки повинні мати рівні права у спорах про опіку над дітьми, і жодні презумпції, які ґрунтуються на ознаці статі, не повинні братись до уваги (рішення у справі «Зоммерфельд проти Німеччини» («Sommerfeld v. Germany») від 8 липня 2003 року, «Цаунеггер проти Німеччини» («Zaunegger v. Germany») від 3 грудня 2009 року).

Підсумовуючи, треба зазначити, що рішення у справі «М.С. проти України» підтвердило сталу позицію Європейського суду з прав людини, яка зводиться до визначення насамперед «найкращих інтересів дитини», а не батьків, що потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, дотримання справедливої процедури у вирішенні спірного питання для всіх сторін. Презумпція на користь матері в справах щодо дітей не підтверджується на рівні ООН, що випливає з Декларації та практики Євросуду.

Також відзначимо, що Декларація ООН не є юридично обов’язковим документом. Вона стала основою для розробки Конвенції ООН про права дитини 1989 року, яка, навпаки, є юридично обов’язковим міжнародним договором. Положення, що стосується «розлучення дитини з матір’ю тільки у виняткових обставинах», є стереотипним та дискримінаційним, тому повинен враховуватись принцип «найкращих інтересів дитини», що також випливає з Декларації.

Водночас суддя Карло Ранзоні від Ліхтенштейну виклав своє бачення про те, що принцип, викладений у Декларації ООН, не може вважатися проблематичним сам собою, за умови, що він не порушує процес прийняття рішень щодо визначення найкращих інтересів дитини. Однак, на думку Карло Ранзоні, через презумпцію на користь матері національні суди зменшили рамки своєї оцінки, обмежилися встановленням відсутності «виняткових обставин» і відмовилися від вивчення подальших обставини, які були визначальними для того, щоб забезпечити найкращі інтереси дитини та, як наслідок, прийняли незаконні рішення.

Враховуючи викладене, необхідно зазначити, що така категорія справ, як визначення місця проживання дитини з одним із батьків, потребує забезпечення поглибленого вивчення, врахування всіх обставин та різноманітних факторів.